Článek
«Я не бачу себе в еміграції, до того ж я зрозуміла, що попри всі перешкоди можу залишитися корисною для своєї команди», – розповідає українка Анастасія. У Києві дівчина відкрила власний салон краси, роботі якого не завадило навіть російське вторгнення. З Настею ми поговорили про її власні переживання, бізнес під час війни та мрії про перемогу.
Згадай ранок 24-го. Які були твої перші думки та дії?
Мене трясло з вечора 23-го. Я не вірила, що війна можлива і що це внутрішнє передчуття справдиться. Мене розбудила подруга, яка живе в будинку навпроти зі словами «прокидайся, почалося, ти зібрала тривожну валізу?». Я завмерла. Посиділа біля шафи, на ліжку, на дивані і намагалася зрозуміти, чим тривожна валізка відрізняється від звичайної.
Я не бачила і не бачу себе на еміграції. Вже 9 березня я вийшла працювати.
Як проходили перші дні вторгнення для тебе та твоєї сім’ї?
З перших днів я намагалася вмовити батьків виїжджати, на це мені знадобилося два тижні. Зрештою, 8 березня вони виїхали на захід України. Однак я залишилася, розуміючи, що, можливо, моя робота досі актуальна.
Багато людей виїхало за кордон. Чому ти вирішила залишитися в Україні?
Я чітко усвідомлювала, що я підприємиця, маю команду і можу дати людям роботу. Однак виїхали всі. І команда, і 90% клієнтської бази. І навіть розуміючи, що вони можуть не повернутися, я працювала з чіткою позицією, що напрацьовую нову клієнтську базу і коли команда повернеться, я зможу забезпечити їм заробіток.
Я не бачила і не бачу себе на еміграції. Вже 9 березня я вийшла працювати.
Як змінилося твоє життя з початку повномасштабного вторгнення?
Кардинально, я вчуся жити одним днем, із турботою про себе та близьких.
Що є найважчим для тебе у цій війні? З чим тобі доводиться стикатися щодня?
Найскладнішим для мене була втрата близької людини нашої колеги. Він був у Нацгвардії і добровільно поїхав під Сєвєродонецьк, прикриваючи поранених. Їхня машина підірвалася на міні. Ми тяжко переживаємо цю втрату в команді. Я знала Сашка особисто. Під час активних бойових дій під Києвом я волонтерила і основним завданням було нагодувати хлопців на блокпостах теплою їжею, подбати про них і просто поділитися теплом.
Друге – це пряме влучення ракети у будинок нашої колеги. Тепер там залишилося дві стіни і нічого вцілілого.
Розкажи про свою волонтерську діяльність. Чи допомагаєш ти армії або українцям?
Я стараюся тримати інформаційний фронт, організовую збори на екіпірування для тероборони, а також підрозділів Нацгвардії.
Мені дуже хочеться, щоб жінки знову відчували своє життя наповненим і красивим.
Нашій сфері довелося дуже складно перші 2,5 місяці війни, орендодавці не сильно йшли на поступки. Я тягла свій бізнес одна і йшлося лише про «заробити на їжу та оренду квартири». Починаючи з червня, після повернення команди, все почало налагоджуватися. Попит починає зростати, свої люди повертаються, нові залучаються. Намагаюся діяти за тим же планом, що і до війни.
Зі страхом, але з прийняттям ситуації та вірою в краще. Мені дуже хочеться, щоб жінки були такими як раніше - розслабленими, спокійними чи поспішаючими у справах, на роботу, до сім'ї. Щоб знову відчували своє життя наповненим і красивим. Це змушує мене рухатися далі. Б'юті-бізнес – це про любов до людей та натхнення.
Яким ти уявляєш собі перший день Перемоги? Що зробиш найпершим?
Дуже мрію прокинутися під мирним небом. Хочу опинитися на Майдані з друзями та родиною. Ревітимемо, гулятимемо до ранку, будемо дивитися парад і дякувати ЗСУ всім серцем.
