Hlavní obsah

«Повертатися до України – як стрибати з парашутом. Ніколи не знаєш, чи відкриється він»

Foto: Martin Jašminský

Українка Анна з сином Артемом на центральному вокзалі Праги на шляху до України.

Reklama

20. 6. 6:00

Деякі українці пристосовуються до життя у новій країні, комусь вже вдалося знайти роботу та вивчити мову, проте дехто повертається додому. Таке рішення для себе прийняла й киянка Анна.

Ukrajinské zprávy - Українські новини

  • Seznam Zprávy spustily sekci v ukrajinském jazyce.
  • Видання Seznam Zprávy запустило для читачів нову рубрику українською мовою.
Článek

Перші дні українка Анна Зайнчковська-Сітар жила у таборі для біженців. Пізніше жінку із сином прихистила чеська родина. З Києва вона втекла одразу ж після того, як почула вибухи на Бориспільскому летовищі. Чоловік, батьки та рідні жінки залишилися на Батьківщині.

«Ми вирушили на захід України, але нам довелося їхати в об'їзд, бо вже тоді обстрілювали Житомирську трасу», – згадує жінка перші дні російського вторгнення. Кордон Чеської Республіки вони перетнули 5 березня.

Однак, незважаючи на відчуття безпеки і гостинність чехів, через три місяці киянка прийняла рішення повертатися до України. Виданню Seznam Zprávy Анна розповіла, що дуже хоче додому і прагне на власні очі побачити, яка ситуація нині панує у Києві.

Знайомі розповідають їй, що у столиці всі ходять з опущеними очима, а місто втратило свій ритм. Проте відчути це Анна хоче на власному досвіді.

Страх притупився

«Повертатися до України зараз – це як стрибати з парашутом, не маючи його за спиною. Ніколи не знаєш, чи відкриється він», – розповідає Анна. Вона зізнається, що у перші дні російського вторгнення страх поглинав її. «Ми лякалися гучних звуків, навіть коли хтось голосно грюкав дверима», – поділилася вона своїми переживаннями. Проте поступово вони із сином приходили до тями, а страх наче притупився.

Найбільше українка боїться за свого сина, бо відповідає за його життя і комфорт. «Але нам потрібно зрозуміти, що робити з навчанням у школі», – зізнається вона.

До російського вторгнення Анна працювала помічницею генерального директора великого підприємства, але через війну його закрили. В Києві жінка хоче піти волонтерити, аби допомагати переселенцям, які приїхали до столиці. Проте не виключає, що це не останній її візит до Праги.

«Якщо ситуація не налагодиться, я планую повернутися до Чехії. Але продовжую вірити, що мир в Україні настане зовсім скоро», – каже вона.

На танк з голими руками не підеш

Анна відчуває неабияку вдячність до Чехії та всіх, хто допомагає Україні у такий скрутний час, проте їй здається, що Європа у своїх діях зовсім не об'єднана. «Кожна країна має своє бачення, зокрема Угорщина, Німеччина і Франція», – зазначає вона.

Особливою підтримкою та допомогою, на її думку, відзначилися США, Велика Британія, Польща, Чехія і Словаччина, бо «знають, що таке Радянський Союз».

Анна вважає, що Росія працює на виснаження не лише України, а й всього світу. «Вони чекають на опалювальний сезон. І коли у Європи не буде газу, то вони можуть послабити санкції» – розповідає вона і додає, що запроваджені санкції не здаються їй достатньо ефективними.

«Ми дякуємо Європі за підтримку і за те, що вони приймають у своїх країнах наших людей, але на танк з голими руками не підеш», – каже Анна. Україні, за її словами, потрібна насамперед зброя та надання статусу кандидата до ЄС, аби «Путін нарешті усвідомив, що шляху назад до Радянського Союзу немає».

Sdílejte článek

Наступні новини