У Києві вона допомагала дітям з аутизмом. Своє покликання знайшла і у Празі

«Ми заселилися до готелю маленького чеського містечка Зноймо. Нам там дуже подобалося, бо було безкоштовне житло і харчування. Я влаштувалася волонтеркою у центрі допомоги українським біженцям, але продовжувала шукати роботу за фахом», – розповіла Марина, яка до російської агресії в Україні мала за плечима семирічний досвід роботи АВА-терапісткою у Києві.

Коли жінка зрозуміла, що у Зноймо не можна знайти роботу за фахом, вона написала в одній із груп у Фейсбуці, що «троє дорослих і одна дитина шукають тимчасове безкоштовне проживання у Празі, готові сплачувати комунальні платежі». На її повідомлення відреагував чех, який запропонував біженкам безкоштовне житло – дві вільні кімнати.

Після переїзду до Праги Марина мріяла допомагати матерям дітей з аутизмом. «Коли я приїхала до одного благодійного центру, який працює з дітьми з аутизмом, і розповіла про те, що маю досвід роботи з такими дітьми, мені сказали, що я не зможу працювати, бо не знаю чеської. Я відповіла, що вмію працювати з українськими дітьми з аутизмом. Вони взяли мої контактні дані, але, на жаль, ніхто не передзвонив», – розповіла Марина.

Водночас у жінки виникали непорозуміння з чехом, який надав їм прихисток. «Ми жили у чеха півтора місяця. Все було добре, але згодом він почав мене звинувачувати, що я не шукаю роботу, що треба йти працювати на завод або розкладати товар у магазині. Але я не хочу працювати на заводі 12 годин, бо у мене дитина. Маю право не хотіти. Незважаючи на те, що ми півтора місяця невпинно шукали роботу і вчили чеську, він почав шантажувати нас. Звичайно, коли я знайшла роботу, то вивчення мови відійшло на другий план», - розповіла жінка, додаючи, що навіть почала замислюватися над тим, аби повернутися до Києва.

Але один телефонний дзвінок змінив намір Марини. «Мені зателефонували з одного корекційного центру і сказали, що їм потрібен логопед. Я одразу поїхала туди. Директорка центру запитала мене, чи не повернуся я до України через місяць-півтора. На що я відповіла, що все залежить від того, чи зможу я матеріально забезпечити себе та дитину та чи вистачить грошей на проживання», - поділилася Марина.

Діти дощу – так називають дітей з аутизмом. Саме з ними працює Марина, що займається АВА-терапією. «Мені подобаються діти, я називаю їх своїми, бо розумію, що я тут надовго. Це велика відповідальність за дитину, з якою працюєш, бо ти не можеш її залишити через місяць. Важливо, щоб дитина зрозуміла, що зі мною безпечно», - розповіла Марина.

Робота, за словами українки, її влаштовує. «Коли я працевлаштувалася, то зрозуміла, що у мене з’являється ґрунт під ногами. Я впевнена, що у мене буде зарплата, житло, буде чим за нього сплачувати. Свою роботу я дуже люблю», - зазначила Марина. Єдине бажання жінки - жити ближче до роботи, бо корекційний центр знаходиться у передмісті Праги.

За словами Марини, війна дуже вплинула на дитячу психіку. «У моєї доньки з'явився невроз, тіки… Ми працюємо над цим. Щоб дитина була в безпеці, мені фінансово допомагає колишній чоловік, який частково сплачує за житло та їжу», - каже жінка.

Рішення залишитися в Празі не далося українці легко. «Я дуже хочу повернутися до України. І якби я працювала на заводі, то через місяць, напевно, була б у Києві. Я розумію українців, які вирішили повернутися додому. Вони тут не влаштувалися. Мені дуже шкода людей, які мають працювати на заводах і залишати дітей самих. А оскільки я працюю за фахом, це надихає мене залишитися тут. Тому я можу сказати, що мені пощастило», - сказала Марина.

Вона завдячує Чехії. На її думку, саме ця країна з-поміж інших найбільше допомогла біженцям. «Зноймо назавжди у моєму серці. Це не лише досвід волонтерства, а ще й приємні знайомства з чехами. З однією волонтеркою ми потоваришували, скоро планую поїхати до неї в гості», - додала Марина.