Співає з Боно та Шираном. На фронті розблоковує телефон відбитком загиблого бійця

«Росія – терористична держава, і росіяни підтримують її. Кожен, хто йде проти українців або мовчить, підтримує її. Російська війна не має правил; вони вбивають дітей, жінок і бабусь, нападають на цивільну інфраструктуру. І роблять це все свідомо», – розповідає під час інтерв’ю лідер відомого українського гурту «Антитіла».

З Тарасом Тополею ми з’єднуємося через Zoom, і на екрані він з'являється у військовій формі. З початку російського вторгнення він разом із товаришами перебуває на фронті. Спочатку вони допомагали в Києві, однак в середині квітня їх перемістили до Харківської області біля російського кордону. Їхній підрозділ воює з Росією на передовій.

Поки Тарас перебуває на полі бою, його дружина та діти знаходяться у безпеці у США, де їх прихистили їхні родичі. Як зазначає під час розмови сам фронтмен, його мати та вітчим вже давно живуть за океаном. «Діти у безпечному місці, це дає мені сили воювати. Я знаю, що з ними все гаразд, і мені не потрібно за них хвилюватися», – описує він.

Ми поговорли з Тарасом не лише про військовий досвід, але й про співпрацю з Едом Шираном у розпал війни та післявоєнне майбутнє гурту.

Якими були ваші місяці після початку війни в Україні?

Разом з іншими учасниками гурту ми працюємо як нелікарський медичний персонал у складі територіальної оборони. Ми вступили до лав української армії у перший же день війни, і наша робота – рятувати людей. Тож ми надаємо першу медичну допомогу та всіма силами намагаємося рятувати життя наших друзів на полі бою.

На жаль, ми також маємо великий бойовий досвід, багато наших друзів загинули через російську агресію. Кількох бійців нашого батальйону було поранено. Ми і самі опинялися у ситуаціях, коли думали, що це кінець, кінець нашого життя. У деякі моменти було дійсно важко.

Ви були учасниками війни, яка триває вже п’ять місяців, від самого початку. Що дає вам сили?

Віра в свою країну, віра в Україну. Я знаю, що це єдиний спосіб захистити нашу країну і протистояти росіянам. Єдиний вихід — взяти зброю в руки і битися. Ми докладемо всіх зусиль.

Звичайно, ми в першу чергу музиканти, і головною місією нашого життя завжди було співати та передавати емоції через музику. Але коли почалася війна, ми вирішили чимось допомогти армії та українському населенню. На жаль, пісні не рятують життя, для цього потрібно робити інші речі та мати інші навички.

Коли у нас є можливість, ми, звичайно, продовжуємо творити. Це буває не часто, однак іноді настає момент, коли ми можемо повернутися до студії і робити музику. Але сьогодні наше головне завдання – рятувати людські життя.

Що за час війни було для вас найгіршим?

Однозначно те, що вбили моїх друзів. 21 червня був мій день народження, і мені довелося зробити те, чого я ніколи раніше не робив у своєму мирному житті і ніколи не думав, що мені колись доведеться робити. За допомогою його відбитка пальця мені довелося розблокувати мобільний телефон загиблого бійця із свого батальйону.

Попередження: це відео містить чутливий контент.

Взагалі, звичайно, це було не вперше, але ми просто зафіксували цей момент на відео, коли знімали, як нині виглядає наш звичайний день.

Ви змінили концерти на лінію фронту. Як ви насправді ставитеся до всієї ситуації? Чи страшно вам?

Ми не боїмося, ніхто з українців не боїться. Ми боремося за свою країну і намагаємося відвоювати українські території та відновити її цілісність.

Звичайно, це хвилююче, а часом і страшно. До війни багато людей ніколи не відчували, як це – коли в тебе стріляють і хочуть убити. Я сам ніколи через це не проходив, але потім почалася війна. Проте всі розуміють, що так має бути.

Тут я також зрозумів, що у нашого гурту є багато прихильників, які за нами стежать. Вони дивляться, що ми робимо і як ми це робимо. Це впливає на них і дає їм віру в те, що ми переможемо. Тому щодня я намагаюся передавати якісь позитивні емоції тим, хто за мною слідкує. Боротьба на інформаційному фронті вкрай необхідна.

Російська пропаганда постійно бреше і не доносить до людей правдиву інформацію про війну в Україні. Але коли такі популярні люди, як ми, спілкуються із прихильниками і пояснюють їм, як все є насправді, це допомагає Україні в боротьбі. У нас не так багато можливостей, як у росіян, але ми креативні і завжди намагаємося придумати щось, що могло б стати вірусним.

Ваша співпраця з Едом Шираном вже зібрала 11 мільйонів переглядів. Як ви до цього прийшли?

Деякий час тому ми звернулися до Еда та організаторів благодійного заходу на підтримку України, який проходив у Бірмінгемі, щоб взяти участь. Нам відмовили, тому що ми були у військовій формі і тримали в руках зброю (концерт мав «суто гуманітарну» мету і не мав асоціюватися з армією – ред).

Ми прийняли цю відмову, але, звичайно, були трохи розчаровані. У той час під Києвом точилися важкі бої, і найважливішим для нас було виконувати свою роботу. Нас цікавило передусім те, як боротися з росіянами, як їх зупинити і як не пустити їх до столиці.

Однак приблизно за два тижні команда Еда зв’язалася з нами і запропонувала зробити щось цікаве та створити цю особливу пісню. Тож, звичайно, ми погодилися, і хоча це було важко, нам вдалося знайти час для цієї співпраці.

Треба було записати вокал і створити український текст. Я писав слова в Бучі, Ірпіні та Гостомелі, коли ми працювали біля зруйнованих будинків. Я вважаю, що ми прекрасно впоралися.

У київському метро ви співали з Боно та Еджем з гурту «U2», ​​а Джеймс Блант на своєму концерті присвятив вам пісню. Що для вас означає їхня підтримка?

Боно та Едж приїхали підтримати Україну, що було дуже символічним кроком. Щоразу, коли мене питають про це, я кажу, що вони хоробрі ірландські легенди. Для України це мало велике значення, а для Росії, навпаки, було ударом, тому що їх ніхто так не підтримував.

Коли до вашої столиці приїжджають живі легенди, говорять важливі речі і співають для вашого народу, це додає сил. Це також дає вам віру в те, що ви на правильному боці і що ви переможете, тому що з вами весь світ.

Щодо мене, це був чудовий досвід. Я ніколи не мріяв, що одного разу зможу заспівати з Боно. Для мене він найкращий із найкращих. Коли я народився в 1987 році, він уже був великою зіркою, тоді виник і мій улюблений альбом гурту – «The Joshua Tree». Я все життя їх слухав, а потім, коли вони приїхали до Києва і мені подзвонив Боно, я був шокований. Це було неймовірно, я спілкувався з ним через FaceTime і не міг повірити, що це відбувається.

А Джеймс Блант – чудовий хлопець. Він теж колись воював у армії і знає, що таке війна. Мені не потрібно було пояснювати йому, що тут відбувається, тому що він це вже давно зрозумів. Він нас підтримує, і ми кожні два тижні переписуємося. Я поважаю його не лише в музичному плані, а й через те, що він зробив у житті у інших аспектах.

Ви раніше співпрацювали з президентом Володимиром Зеленським у мистецькій сфері. Що ви можете сказати про керівництво країни у воєнний час? Як, на вашу думку, він справляється з ситуацією?

Ми дуже пишаємося нашим президентом. Люди очікували, що як колишній комік і актор він не зможе впоратися з ситуацією, але він став лідером і обличчям нового покоління політиків у країні. У відео, які він публікує, він апелює не до політиків, Європи чи Сполучених Штатів, він апелює до людей. І це працює. Він знає, що робить.

До того ж він залишився в Україні і воює проти росіян. Кожен, хто дивиться на нього зараз і бачить, що наш президент вірить у перемогу, розуміє, що треба брати з нього приклад.

Чи плануєте ви організувати концерт у Чехії, коли закінчиться війна?

Звісно, ​​ми мріємо про великі концерти в Європі чи США, і якщо будемо живі, сподіваюся, приїдемо до вас. Але я також хотів би сказати, що для України зараз важливо, щоб європейські країни надали їй більше зброї. Коли вона у нас буде, ми зможемо виграти швидше. Нам також потрібно розблокувати шлях для нашого зерна, щоб ми могли відправити його на європейський і світовий ринки.

Але коли ми приїдемо до Чехії, я особисто подякую всім за допомогу Україні. Мій близький друг живе із своєю родиною в Празі, і я знаю, що вони дуже раді підтримці, яку нам надають чехи. Також хочу подякувати за допомогу нашим біженцям і за зброю. Ви маленька країна, але так багато даєте Україні.

Я також думаю, що ви добре розумієте, що ми зараз боремося не тільки за нашу свободу, а й за свободу всієї Європи. Якщо ми не зупинимо росіян тут, в Україні, вони підуть далі і прийдуть до Праги, як це було за часів Радянського Союзу.