Hlavní obsah

16-річний українець звикає до життя в Остраві, приїхав лише з гітарою

Foto: Vladimír Pryček, ČTK

16-річний українець приїхав до Чехії лише з гітарою.

Reklama

17. 7. 15:00

Вже три місяці 16-річний Артур Купцов, який нині живе в Остраві, звикає до життя на чужині. З України він втік сам, лише з рюкзаком та гітарою. Агентству «ČTK» парубок розповів, що хотів би отримати вищу освіту у Чехії.

Ukrajinské zprávy - Українські новини

  • Seznam Zprávy spustily sekci v ukrajinském jazyce.
  • Видання Seznam Zprávy запустило для читачів нову рубрику українською мовою.
Článek

Коли Росія напала на Україну, Артур був у містечку Українка Київської області разом із вітчимом, який служить в армії. «Тато порадив мені тікати. Він показав, як їхати, відправляв мені все через «Вайбер». Я сів на евакуаційний автобус, який прямував до Польщі, потім з Польщі до Праги, а далі потягом до Острави», – описує Купцов. Він вирушив до Острави, бо це недалеко від міста Фрідек-Містек, де живе його подруга – єдина людина, яку він знав за межами України.

На головний вокзал в Остраві він прибув серед ночі, і координатор відправив його до Регіонального центру допомоги Україні, щоб переночувати, а вранці його мали кудись розподілити. «Але до мене відразу прийшли і сказали, що вже знайшли мені опікуна», – розповідає хлопець.

Уже чверть року українець живе в сім’ї Мартіни Гавендової, яка тієї ночі чергувала у Регіональному центрі. Одна її дитина пішла навчатися до університету, а із сином, який залишився вдома, вони домовилися, що можуть запропонувати комусь вільну кімнату.

«Там був хлопець з гітарою через плече. Він трохи посидів, потім я пішла запитати, куди його відправлять. Мені сказали, що він неповнолітній, тому до дитячого будинку. Коли я уявляла своїх дітей, які б у такому віці одні поїхали на інший кінець світу, а там їх відправили б до дитячого будинку, я подумала, що так не має бути. Ми були готові до цього, але це був сильний імпульс», – зазначила Гавендова.

Вона згадує, що Артур був дуже втомлений після більш ніж сорокагодинної дороги. «По суті, я просто познайомила його з сином, ввечері він заграв нам на гітарі, а потім постійно спав. Згодом ми почали знайомитися, і я дізнавалася, що потрібно забезпечити, щоб він отримав страхування і візу», – згадує чешка.

Найбільшою перешкодою для них був мовний бар’єр. Вони домовлялися, як могли, здебільшого використовуючи інтернет-перекладач. «Артур був обережний, я не знала, через що він пройшов, тому ми просто ходили один навколо одного, я боялася запитувати його про деякі речі. Найбільше я думала про те, що йому приготувати. Артур сказав, що любить курку, тому я продовжую готувати щось із курки», – каже Гавендова.

Перші три місяці українські діти не мають ходити до школи в Чехії, а Артур навіть не хотів, бо боявся, що через незнання мови не впорається. Крім того, через погано вилікуване запалення він не чує на одне вухо. Але парубок одразу почав відвідувати тритижневі курси чеської мови. «Я вже достатньо розумію чеську, майже все, якщо хтось не говорить надто швидко. Вже і говорю щось, але у мене проблеми з порядком слів», – каже Купцов.

В Україні він ходив до десятого класу загальноосвітньої школи, що відповідає рівню середньої школи у Чехії. Нині разом із своєю опікункою вони шукають школу, у якій він міг би навчатися з вересня. «До того часу він трошки вивчить мову. Ми думаємо, яка школа буде для нього найкраща і куди він взагалі зможе піти. У нас є тільки загальноосвітня гімназія, де йому, напевно, буде важко через мову», – каже Гавендова.

Сам Артур хотів би займатися переважно музикою. Тому він привіз свою гітару. «Я не міг залишити її там», – сказав він. Навчатися грі на гітарі він почав відносно нещодавно і є самоуком, раніше хлопець грав і на фортепіано. «Я почав відвідувати музичну школу, але прийшов ковід і карантин», – пояснює він. В Остраві він уже знайшов вчителя, який навчить його грати на електрогітарі. Паралельно він готується до серпневих вступних іспитів до консерваторії, де хотів би освоїти гру на фортепіано.

Звикнути до життя на чужині йому було важко. «Мені було страшно, але до всього звикаєш», – каже він. За його словами, у Чехії більше порядку, ніж в Україні, і більше робиться для людей. Тут Артур вже знайшов нових друзів, а з вітчимом та друзями, що залишаються на Батьківщині, він підтримує постійний зв’язок завдяки інтернету.

Sdílejte článek

Наступні новини