Článek
На празький конгрес Михайло Побігай прибув із запізненням і помітно втомлений. «Я їхав із Миколаєва, дорога була довгою, до того ж довелося чекати вісім годин на українсько-польському кордоні», – розповів на початку інтерв'ю 32-річний український ветеран війни та засновник українського осередку прогресивного руху.
Ситуація у Миколаєві нині складна. Місцеві жителі живуть під щоденними російськими обстрілами. Іноді ракети ціляться на об’єкти інфраструктури, а інколи – на школи чи житлові квартали. «Так вони кажуть нам, що якщо ми не здамося, вони нас уб’ють. Але вони забули, що ми будемо захищатися. Наша мета – відвоювати нашу територію та звільнити Батьківщину, за це ми воюємо», – наголошує Михайло.
Найбільше нам допоміг би вступ до ЄС
Сам Михайло має великий досвід із російською агресією. Після закінчення університету українець пішов в армію, а невдовзі настав 2014 рік і почалася війна на Донбасі. «З перших днів я брав у ній участь, тож я ветеран війни», – каже він.
Через п’ять років він вирішив звільнитися з армії та спробувати змінити Україну іншим способом – пішов у політику та балотувався у депутати на Чернігівщині.
«Але реальність була не такою, як я собі уявляв. Я думаю, якби я обійшов усі будинки, поговорив із кожним виборцем і пояснив свою програму, вони б мене обрали. Але система працювала по-іншому», – з прикрістю визнає він.
Вже тоді він збагнув, що його країні найбільше допоможе вступ до Євросоюзу: «У нас в Україні є проблеми, однак революція 2014 року показала, що ми хочемо бути частиною Євросоюзу», – переконаний він.
Загальноєвропейський рух «Вольт», який підтримує ідею сильного і єдиного Євросоюзу і про який йому розповів друг, точно відповідає його політичним поглядам. Тож два місяці тому він заснував український філіал, де нині працює 12 людей. Михайло планує розширення команди, але зізнається, що це важко – діяльність руху значною мірою базується на роботі волонтерів. «Бути волонтером в Україні зараз важко, люди повинні думати насамперед про свою сім’ю, про те, як їх убезпечити чи навіть де ночувати», – пояснює він.
Транспортування за власні кошти
До повномасштабного російського вторгнення Михайло із дружиною та дворічною донькою жив у місті Ірпінь. Там Михайло і навчався. Проте з початку агресії російські десантники билися за аеропорт «Гостомель» (він же «Антонов» – ред), а Ірпінь став об’єктом бомбардування. Серед зруйнованих житлових будинків був і будинок, де проживала сім'я Михайла.
«Відтоді ми постійно пересуваємося. Моя дружина – капітан у армії, а я керую некомерційною організацією «Земля свободи». Ми завжди разом, тільки тоді, коли я їду на передову, де дійсно небезпечно, ми роз'їжджаємося, а потім я повертаюся до них», – розповідає чоловік, організація якого постачає бійцям різне тактичне та медичне обладнання.
Некомерційна організація живе на пожертви, але інколи їх отримують менше, а зібрану допомогу потрібно якось доставити. «Я пообіцяв, солдати чекають на мене, тому за бензин я інколи плачу зі своїх коштів», – зізнається він. Це ще одна причина, чому у чоловіка немає грошей на власне житло.
Крім солдатів на передовій, Михайло також співпрацює з військовими госпіталями та пожежними, яким доводиться багато працювати, адже пожежі та обвали, спричинені бомбардуваннями трапляються майже щодня.
«Після вторгнення 24 лютого ми також почали займатися біженцями. Ми намагаємося допомогти їм дістатися до безпечних місць, а потім знайти їм житло в Європі. У цьому дуже допомагають вольтівці», – каже Михайло.
Однак від європейців чоловік хотів би ще більшої військової та фінансової допомоги, особливо ракет середньої та великої дальності. «Нам потрібно, щоб вони могли вражати цілі і на території Росії. Звісно, я говорю лише про військові об’єкти, на мирне населення Україна не нападає. Це, наприклад, бази на російсько-білоруському кордоні. Де-юре Білорусь є незалежною, проте де-факто вона є частиною Росії», – наголошує на тісний зв'язок режимів диктатора Олександра Лукашенка та Кремля.
Попадання у Керченський міст Михайло вважає великим успіхом. За його словами, він був предметом російської гордості, проте українець підкреслює і логістичну важливість мосту: «У Криму є військова база, звідки вони контролюють все Чорне море, там заходиться і авіабаза. Зараз у них проблема, залізниця не працює, дорога пошкоджена. Їм буде важко перевозити зброю і солдат».
«У війні з Росією українці воюють і за Європу, – пояснює Михайло. «Росія воює не тільки проти нас, а й проти цінностей, які сповідує Захід – людські права, демократія. Росіяни взагалі не розуміють, що таке демократія чи свобода», – каже він. За його словами, Європа вже знає, що таке Україна, а «Вольт» може показати українцям, що таке Європа.
Війна повністю змінила відчуття особистої безпеки навіть тоді, коли Михайло на фронті. «Я бачу над собою іранські безпілотники «Шахід», але відчуваю себе в безпеці, тому що знаю, що, можливо, за 100 метрів вони завдадуть удару. Тут, в Європі, це було б дивним, проте зараз в Україні це нормально», – описує він божевільну реальність російської агресії в Україні.
