Hlavní obsah

Серед біженців у Празі: на вокзалі ромка з 11 дітьми чекає на візу

Foto: Michal Šula, Seznam Zprávy

Ромські біженці на головному вокзалі Праги.

Reklama

19. 5. 7:00

Увійшовши до великої зали головного залізничного вокзалу Праги, нічого не свідчить про те, що в її надрах відбувається невелика гуманітарна криза.

Ukrajinské zprávy - Українські новини

  • Seznam Zprávy spustily sekci v ukrajinském jazyce.
  • Видання Seznam Zprávy запустило для читачів нову рубрику українською мовою.
Článek

У великій залі вокзалу купчаться чеські та іноземні туристи, які поступово починають повертатися до Чехії. Той, хто має більше часу, насолоджується кавою в стильному кафе під куполом історичної будівлі «Fantova».

Але достатньо лише на кілька кроків відійти від кав’ярні, і ви опинитеся зовсім в іншому світі. Світі найдешевших валіз, хліба як пайка і ночівлі на підлозі на розстеленій ковдрі. Саме так у верхній частині будівлі вокзалу виживають ромські біженці з України. Дехто залишається тут лише на добу, інші ж – на довший час.

Керівництво столиці побудувало для них наметове містечко в районі Троя, проте за два дні всі місця в ньому заповнилися. Вже кілька днів на головному вокзалі живе приблизно 50-річна Надя. Тут, у незадовільних умовах, з нею також знаходиться 11 дітей та двоє онуків від старшої доньки. Чому вони прибули саме до Праги і як уявляють своє подальше перебування, жінка пояснити не може. Каже лише, що вони втекли від війни.

Надя – одна з тих, кого чеська влада намагається – за допомогою Будапешта – перевірити на наявність угорського громадянства. Якби це підтвердилося, сім’я з чотирнадцяти осіб не мала б права на захист як біженців або допомогу в розмірі п’яти тисяч крон.

На головному вокзалі біженцям намагаються допомагати різні ромські організації та волонтери, які володіють ромською, російською та українською мовами.

Я розмовляю з молодим говірливим волонтером. Він та його колеги перебувають на місці вже 25 годин. «Ці люди пішли туди, де сподівалися знайти допомогу. Але допомоги вони не дочекалися», – зітхає він. Волонтер також зазначає, що роми не дуже добре жили в Україні навіть до війни.

«Але їхніх чоловіків забрали на війну. Чоловіки або сини більшості жінок, з якими ми спілкуємося, нині знаходяться на фронті. Буквально вчора одна жінка розповіла мені, що її двох онуків уже вбили», – втручається у розмову волонтер Ян Гаранг. Його перевага полягає в тому, що окрім ромської мови він вільно володіє російською, яку вивчав у школі.

Він одразу ж починає говорити російською з жінками з кількома дітьми, які, за їхніми словами, щойно приїхали. Мама з донькою та вісьмома онуками. Найменший — немовля, його допомагає нести на руках одна з старших дівчат.

Молодий волонтер збирається принести їм щось поїсти. «Нам знадобиться і сунар (суха молочна суміш – ред)», – дивиться він на спляче немовля на руках сестри. Старший з волонтерів йде з ними розібратися з документами. Перше, що його цікавить, – чи є у паспортах жінок штамп про в’їзд із словацького кордону.

У жінки, яка представляється Марією, немає паспортів членів сім'ї. Вони з донькою мають лише посвідчення особи – пластикову картку, схожу на чеську. А для дітей свідоцтва про народження.

За словами Яна Гаранга, митники повинні поставити їм штамп хоча б на папері, але, мовляв, часто цього не роблять.

Що тепер буде з жінками? «Вони можуть тут зареєструватися і чекати, поки їх перевірять. Ми також можемо відправити їх до іншого міста, де реєстрація відбувається швидше. Або ми можемо вислати їх додому, якщо вони захочуть. Тут є й такі», — описує він можливості.

Зрештою вони з Марією домовляються, що її сім’я могла б поїхати до міста Пльзень. Туди, а також до Пардубіце, у вівторок волонтери відправили понад 100 осіб. Кілька інших біженців виїхали до вже переповненого наметового містечка в районі Троя.

Сини залишилися на війні

Поки волонтер Гаранг йде дізнатися, як перевезти жінок на захід Чехії (без штампу в паспорті вони не мають права на безкоштовний квиток у транспорті Чехії), я розмовляю з Марією.

Як і більшість інших українських ромів, вона – з Ужгороду. Жінка втекла разом з онуками. Обидва сини залишилися на війні. «Вони десь під Харковом», – зізнається вона і нишпорить у документах. Через деякий час Марія знаходить потрібний і передає мені папір, ретельно загорнутий у прозорий файл. Це повістка для її сина. Дата: третє березня.

Приблизно за півгодини до обіду охорона та пожежники просять біженців покинути залу і почекати надворі. Починається регулярне прибирання та дезінфекція. Приміщення прибирають двічі на день.

Один душ

Але, незважаючи на регулярне прибирання та постійне провітрювання, у залі створюється відчуття, що в ній знаходиться багато людей, які не можуть випрати білизну та нормально прийняти душ. «Є лише один душ, який доступний для них лише дві години на день», – знизує плечима молодий ромський волонтер і додає, що умови у наметовому містечку, побудованому в районі Троя, куди минулої суботи переїхали перші роми, схожі на готельні.

«Я був там і мені здається, що їм там комфортно. У них є гаряча вода, душові, кухня, пісочниця для дітей, якісь м’ячі», – описує він простір, куди громадськість потрапити не може.

Залою якраз проходить Ян Вагнер, керівник відділу адміністрації будівлі, тобто директор головного залізничного вокзалу в Празі. Коли Росія напала на Україну, у нього і його колег почалася довга, нескінченна зміна. «Діти тут називають мене дядьком», – сміється він, намагаючись з обережністю вигнати маленьких хлопчиків, щоб залу можна було прибрати.

Він також зазначає, що це вокзал, а не готель, і хтось має нарешті знайти вирішення цієї проблеми. Хто має прийняти це рішення? «Тут багато людей, яких ми об’єднуємо: адміністрація залізниці, волонтери, пожежники, а також працівники залізниці, поліція, мерія, некомерційні організації. Але ніхто з них не вирішить цю ситуацію. Це справа держави», – пояснює він.

До розмови долучається також один із пожежників: «Свобода заслуговує на винагороду!». Він має на увазі генерального директора Управління залізниці Їржі Свободу. За словами пожежника, його підтримка співробітників є надзвичайно важливою.

Табір для біженців у залі вокзалу існує лише завдяки доброзичливості Управління залізниці. Зазвичай зала вокзалу на ніч зачиняється. «Але ми не хочемо опускатися до того, щоб о 1.15 примушувати їх піти до парку. Ситуацію б це не вирішило, а лише створило б проблему в іншому місці», – пояснює Їржі Вагнер.

«Це ж діти з дітьми», – знову втручається пожежник. Цим він натякає на дуже молодий вік деяких матерів.

Водночас співробітники вокзалу високо оцінюють співпрацю з Міністерством транспорту. За їхніми словами, голова міністерства Мартін Купка регулярно відвідує вокзал і намагається хоч якось допомогти. «Він зацікавлений у цьому», – підтверджує Вагнер.

Більшої підтримки вони, навпаки, очікують від міністра внутрішніх справ Віта Ракушана. Проте він намагається вирішити ситуацію дистанційно. Насамперед із колегами з Угорщини та України.

«Я запитав українського міністра, чи може українська поліція звернути увагу на підозру в організованій злочинності в Закарпатській області, звідки людей можуть висилати за межі ЄС з огляду на вигоди, які вони не можуть отримувати від нас», – сказав він у вівторок після переговорів із своїм колегою Денисом Монастирським.

Питанням українських ромів також займаються деякі губернатори. Наприклад, Мартін Нетолицький з Пардубіцького регіону нещодавно зустрівся з головою Закарпаття. На сторінках у Фейсбуці він повідомив, що інша сторона зацікавлена ​​в допомозі. «Колеги з української сторони добре усвідомлюють, що поїздки «по пільги» можуть сильно підірвати довіру чеського населення до всієї системи допомоги Україні», – написав він. Деякі волонтери, з якими у вівторок на вокзалі спілкувалася редакторка, зізнаються, що деякі сім’ї приїздять сюди по гроші.

Речник міністра внутрішніх справ Якуб Вейнліх підтвердив виданню Seznam Zprávy, що вони шукають способи вирішення цієї неприємної ситуації. Водночас він не уточнив, чи хоче міністр віднайти рішення за кілька днів чи тижнів.

Він також звернув увагу на те, що в українських ромів виявлять угорське громадянство, тож опікуватися ними як біженцями неможливо, але водночас не можна змусити їх переїхати до іншого місця. «Ми не можемо їх нікуди відправити без їхнього дозволу», — знизує він плечима.

Sdílejte článek
Související témata: